Марина Пісковська

Авдіївка

втеча розлучила її з чоловіком

Марина Пісковська давно знайома з війною. З 2014 року в її рідному місті Авдіївка Донецької області ведуться бої. Російські сепаратисти захопили місто на Донбасі навесні, а в липні 2014 року його звільнили українські військові. Але спокій ніколи не повертається. У 2017 році за місто знову ведеться боротьба, проте після цього стає трохи тихіше.

Подружжя Пісковських довго змиряється з ситуацією і влаштовує свої будні як може. Іноді, коли ситуація стає надто небезпечною, родина Марини на короткий час переїжджає в сусіднє місто. Проте Марина залишається. В Авдіївці вона працює начальником відділу на коксохімічному заводі. “У мене є обов’язки. Я не можу все залишити та поїхати“, – каже 44-річна жінка. В разі нападу, завод стає для Марини бомбосховищем. Навіть коли на заводі виникає пожежа, Марина залишається.

Але наприкінці лютого 2022 року жахіття війни набуває нового, небаченого виміру.
“Раптом почалися обстріли з повітря. Тоді ми зрозуміли: все дуже серйозно”, –розповідає Марина після втечі.

Спочатку родина намагається переїхати в безпечне місце в Україні. Марина з чоловіком, 25-річним сином і 10-річною донькою їде до Дніпра. Це четверте за величиною місто в Україні, розташоване далі на захід, приблизно за 400 кілометрів на південний схід від Києва.

Однак для Марини та її доньки мегаполіс – лише проміжна зупинка. Складати плани на майбутнє тут важко. У Дніпрі спокійніше, ніж як в Авдіївці та на Донеччині, але оскільки тут багато біженців, – життєвого простору вкрай мало. Нарешті чоловік Марини просить її: “Шукай безпечне місце, їдь за кордон!”. Марина купує собі та дочці квитки на автобус. Спочатку він прямує до Варшави, а потім через Берлін їде до Вольфенбюттеля. Дорога займає 29 годин. “Наша подорож була відносно спокійною”, –розповідає Марина вже після втечі.

Зараз Марина та її дочка живуть у будинку у Вольфенбюттелі з двома іншими жінками-біженками та їхніми дітьми. Але вона не бачить тут свого майбутнього. “Ми з чоловіком одружені 25 років. Ми повинні бути разом. Половина мене залишилася в Україні”.

Проте їй також важко уявити своє життя в Авдіївці. Усі родичі виїхали з міста, каже вона. Там залишилися лише кілька колег по роботі. І вона не може зрозуміти, як там ще можна жити: “Наше місто посеред зони бойових дій. Електроенергії більше немає, а їжу можна отримати лише від волонтерів”.

Марина не знає, чи стоїть ще будинок, в якому вона жила зі своєю сімʼєю. Вона бачила повідомлення в соціальних мережах про те, що більшу частину Авдіївки зруйнували.

Проте надія живе. Марина каже: “Зараз все дуже складно, але жителі Авдіївки люблять своє місто. Коли в нас щось руйнували, мешканці міста завжди прагнули це відбудувати. Я не виключаю, що вони зроблять те саме й цього разу, коли знову буде мир”.

Марина Пісковська

втеча розлучила її з чоловіком

Що ми робимо

Що ми робимо

Ваша невелика пожертва може нас підтримати.

Реквізити благодійного проекту

Обличчя України