Іслам Меліков

Харків

втеча з Харкова з маленькою дитиною

Жахіття війни застають Іслама Мелікова та його родину серед ночі. О 4:30 ранку росіяни починають бомбардувати Харків – мегаполіс на північному сході України. У місті швидко поширюється паніка, і Меліковим теж моторошно. Батьки сидять у своїй квартирі разом з двома синами і не знають, що робити. О 6 ранку приходить дочка з чоловіком і півторарічною дитиною.

У тривалу війну спочатку ніхто не вірить. “Ми думали, що все закінчиться за три-п’ять днів”, – пізніше розповідає Іслам. У будь-якому випадку, Харків – це місто, де люди говорять російською і живуть у російській культурі. “Тут нікого не гнобили і нікого не потрібно було визволяти”, – каже він.

Оскільки бомбардування триває, сім’я ховається в підвалі сусідньої школи. Вони залишаються там п’ять днів. Чути постріли та вибухи. Ситуація постійно погіршується. Коли бомби вибухають, у підвалі тремтять стіни. Перелякавшись, один з синів Іслама непритомніє. “Тоді я зрозумів – ми повинні тікати”, – розповідає Іслам.

Вранці родина виходить з підвалу та їде на вокзал. З собою у них лише кілька речей для малюка та те, у що вони одягнені – штани, сорочки, зимовий одяг. Наприкінці лютого в Україні холодно.

Натовпи біженців, які хочуть виїхати з міста на захід, юрбляться на вокзалі в центрі Харкова. Панує страх. Коли поблизу вибухає бомба, знову починається паніка, розповідає Іслам.

Сім’ї нарешті вдається сісти на потяг, що прямує до Львова, міста на заході України. Вагони переповнені. Люди стоять пліч-о-пліч і в купе, і проходах. Іслам та його сини також їдуть стоячи, але люди звільняють місце для його дочки та її малюка.

Не всі можуть подорожувати на захід. Зять Іслама призовного віку. Він мусить вийти з потяга і з‘явитися у військкоматі. Але Іслам може їхати далі. Він – громадянин Азербайджану і в армію його не призвуть.

Цілу ніч Іслам та його родина їде в переповненому потязі. О 4 годині ранку потяг прибуває на залізничний вокзал Львова, де біженців зустрічають волонтери і роздають їм їжу. “Ми всі були страшенно втомлені”, – згадує Іслам.

Третього березня подорож продовжується. Без жодної оплати, родині Мелікових дозволяють сісти на автобус до Польщі. В Польщі їх добре приймають і спочатку селять у будівлі супермаркету, а потім переселяють до спортзалу в школі, оскільки вони подорожують з малюком. Вони вдячні за це волонтерам: “В спортзалі було тепло і там були ліжка”.

Через три дні родина подорожує далі на захід. Вони сідають в мікроавтобус, який везе їх до Брауншвейга. Після ночі в готелі вони знаходять житло в околицях Вольфенбюттеля. Спочатку вони живуть у Луклумі, потім у Польстербрюку і, нарешті, у Вольфенбюттелі. Іслам вдячний. Проте він хоче повернутися до Харкова. Влітку він тримав там продуктовий магазин, а взимку їздив на таксі. “Харків – мій дім. У нас там було гарне життя”.

Іслам Меліков

втеча з Харкова з маленькою дитиною

Що ми робимо

Що ми робимо

Ваша невелика пожертва може нас підтримати.

Реквізити благодійного проекту

Обличчя України