Наталія Приходько

Вони залишаються в домі батьків до 5-го березня. Після того, як Харків, мегаполіс недалеко від їхнього міста, зазнає потужних бомбардувань, родина вирішує, що потрібно втікати. Наталія та діти планують тікати разом із сестрою та її сином. Чоловік Наталі залишається. Сестри не мають детального плану втечі, але врешті наважуються їхати і о 6 ранку стоять з дітьми на вокзалі Полтави. За собою у них рюкзаки, де спакований одяг і трохи посуду.

Вокзал переповнений. Панує хаос. Два заплановані за розкладом потяги скасовано. Коли наступний потяг таки прибуває, весь натовп намагається проштовхнутись у вагони. П’ятирічного сина Наталя тримає за руку, але раптом розуміє, що втратила з поля зору доньку. Врешті вдалині вона чує голос дочки. Розуміння, що у цьому хаосі вона може втратити своїх дітей, – лякає.

Але все закінчується добре. І сестра, і діти їдуть всі в одному поїзді, хоч і у двох різних вагонах.

В потягу тісно, людей дуже багато. Подорож до Львова, що на заході України, займає 15 годин. Діти намагаються спати сидячи на рюкзаках. Страх охоплює всіх, коли потяг проїжджає столицю України Київ. Світло в вагонах вимкнене, штори на вікнах засунуті. Місто Київ також стоїть у темряві. У поїзді всі прислухаються до бомбардувань та вибухів, але все знову закінчується добре і поїзд їде далі.

У Львові їм допомагають волонтери. Наталя, сестра та діти зупиняються на ночівлю у друзів знайомих, а наступного дня волонтер везе їх на машині до кордону з Польщею. Для перетину кордону людей розподіляють на групи по 100 осіб. Тут є і ковдри, і теплий чай, і завжди знаходяться ті, хто допомагає. Жінки з дітьми подорожують до Варшави, де вони можуть зупинитися у волонтерів. Наступний пункт призначення – Берлін. Поїзд з Варшави запізнюється і волонтеру, що хоче допомогти родині купити квитки до Ганновера доводиться чекати на них чотири години. В Ганновері вони спочатку живуть у таборі для біженців, проте завдяки контактам українського тренера з тріатлону, що тренував дочку Наталі у Полтаві, вони знайомляться з Андре Фольке та нарешті потрапляють до Вольфенбюттеля.

Незважаючи на далеку подорож, своє майбутнє Наталя бачить в Україні: “У мене там все – чоловік, сім’я, робота. Коли там стане безпечно, – я повернуся”.