Віктор Мельников

Бердянськ

втеча з Бердянська в інвалідному візку

Віктор Мельников був повністю переконаний, що війни не буде. До цього не дійде. Розташування російських військ на кордоні з Україною мало лише посіяти паніку та налякати українців.

Вранці 24 лютого він дізнається, що помилявся. Лунають сирени. У 115-тисячному Бердянську – місті на березі Азовського моря – оголошено повітряну тривогу. Ракети влучають у сусідню військову базу, чути вибухи бомб.

У місті панує страх. Бомбосховищ немає, оскільки море занадто близько і вода може легко затопити підвали. 42-річний Віктор залишається в своїй квартирі. На вулиці він майже не може пересуватися без сторонньої допомоги. Інвалідність у нього відтоді, як у 20 років під час роботи на будівництві він впав із високих риштувань і пошкодив хребет, що призвело до паралічу. Він прикутий до інвалідного візка. Від авіаударів він переховується вдома разом із дружиною та матір’ю. Вони чують гарчання літаків, гул ракет та вибухи бомб. Вони вимикають світло у квартирі і живуть у темряві, щоб хоч якось зробити своє життя безпечнішим.

На початку березня місто окуповують російські війська. Російські кораблі стоять в порту. “Місто ніхто не захищав”, розповідає Віктор.

Ситуація і без того складна, але страшні новини з сусіднього Маріуполя викликають ще більший жах. У зруйнованому росіянами місті живе з чоловіком донька дружини Віктора. Кожен день вони сподіваються, що ці двоє зможуть втекти, але вони довго не подають жодних ознак життя. Єдине, що бачать Віктор з дружиною – це картинки з телевізора. 12 березня вони нарешті отримують дзвінок від дочки. “Це була мить, коли ми могли бути щасливими. Ми знали – наша сім’я жива”, – розповідає Віктор.

Потім усі ненадовго збираються разом в Бердянську. Доньку з чоловіком евакуювали з Маріуполя російським автобусом.

Жити в Бердянську стає все важче. Все частіше бувають перебої електроенергії. Буває, що немає і води, а їжу жителі отримують лише тоді, коли до міста приїжджає гуманітарна допомога.

Після того як Віктор телефонує другові, який втік з Дніпра і щасливо оселився в Магдебурзі, він теж хоче виїхати. Але вагітна донька дружини боїться далекої подорожі.

Врешті сім’я розлучається. Віктор з матір’ю тікають, інші залишаються.

Виїхати з міста нелегко. Автобус, в якому вони їдуть, розвертається шість разів, оскільки російські військові перекрили вулиці. Нарешті мати з сином сідають у таксі. За проїзд до Запоріжжя вони платять 90 євро. Це майже стільки ж, скільки становить мінімальна місячна пенсія в Україні. Але тепер вони більше не в Бердянську і їм вже не потрібно нічого платити на російських блокпостах.

У Запоріжжі Віктор з мамою хочуть продовжити подорож потягом, але на вокзалі їм доводиться чекати три дні. Далі через Львів вони прямують до польського Перемишля. Поїзд їде 24 години і вагони переповнені.

Берлін, Магдебург і Ганновер – наступні станції, поки одіссея нарешті не закінчиться у Вольфенбюттелі.

Віктор в інвалідному візку. Працювати на будівництві він вже не зможе. Але він також навчився кравецького ремесла. “Можливо, я знайду тут роботу”, – каже він.

Віктор Мельников

втеча з Бердянська в інвалідному візку

Що ми робимо

Що ми робимо

Ваша невелика пожертва може нас підтримати.

Реквізити благодійного проекту

Обличчя України