Обличчя України
Обличчя України
Коли 24 лютого 2022 року російська армія вторглася в Україну, війна вже давно була повсякденним життям для мешканців Авдіївки. Місто з великою кількістю панельних будівель знаходиться всього за 20 кілометрів від Донецька. Там українська армія з 2014 року воює з проросійськими сепаратистами. Райони міста окуповують, втрачають та знову відвойовують. Коли у 2016 році конфлікт загострився, українська влада навіть евакуювала близько половини 35 000 жителів міста. Про це можна прочитати у Вікіпедії.
Ще до лютого 2022 року Вікторії Пісковській з родиною вже доводилося тікати від війни. У 2014 році Авдіївка стала прифронтовим містом і Пісковські шукали захисту від обстрілів у сусідньому Мирнограді. Повернулися вони лише через півтора року. “Залишатися тоді було надто небезпечно, тому ми поїхали”, – пояснює Вікторія.
Однак справді безпечною Авдіївка більше не стає. Знову і знову лунають постріли, знову і знову снаряди влучають у будинки. Але Пісковські залишаються. Вікторія працює в пекарні. Вона продовжує працювати там навіть після того, як росіяни почали вторгнення в Україну. “Я хотіла забезпечити людей хлібом”, – каже вона. У середині березня до Авдіївки всього кілька кілометрів від фронту. Йде сильний артилерійський обстріл. Вибухи настільки сильні, що від одного з них Вікторію кидає на землю під час роботи в пекарні. “Для нас це був тривожний сигнал, не зважаючи на те, що ми вже звикли до війни”, – каже вона.
Надворі березень, і родина майже весь час живе у підвалі. Вікторія повертається в квартиру тільки для того, щоб приготувати їжу. Артилерійські обстріли стихають на кілька днів, але Єва та Етель, дві дочки Вікторії, закликають її тікати. Вони бачили дописи в соціальних мережах із застереженнями про те, що місто збираються зрівняти з землею. Пізніше такі дописи видалили, розповідає Вікторія, але вони мали свій ефект. 42-річна Вікторія та її дві доньки 17 та 18 років пакують найнеобхідніше у невелику валізу та їдуть з міста 16-го березня, в Авдіївці залишається лише чоловік Вікторії.
“Ми взяли дещо з собою – одяг, білизну. Речі не мали значення. Головне, щоб ми залишилися живі”, – каже мати.
У них небагато грошей, але через групу WhatsApp вони знаходять людину, яка відвезе їх у промислове місто Покровськ, яке знаходиться трохи західніше. Там вони сідають у евакуаційний потяг до Львова. Троє жінок сидять на підлозі в одному з вагонів. На довгому шляху через Дніпро, а потім далі на південь від Києва на захід потяг кілька разів зупиняється просто неба через повітряну тривогу. У дорозі Пісковські проводять два дні. Через Варшаву потяг прямує з Польщі до Берліна. Це довга подорож без кінцевого пункту призначення. Головне – на захід, якомога далі від війни, якомога далі від ракет і артилерійського обстрілу. В поїзді до Берліна вони зустрічають жінку, яка говорить російською, і розповідає, що в Брауншвайгу є волонтери, які зможуть їм допомогти. Пісковські вирішують їхати в Брауншвайг, а звідти прямують до Вольфенбюттеля.
З повідомлень на мобільному телефоні дізнаються, що тим часом вдома в Авдіївці вирує війна. “Місто зазнало сильної атаки”, – каже Вікторія. В її будинок та будинок сусідів також влучили ракети.
42-річна жінка переживає за батьків, які залишилися в Авдіївці. Через телефон вона дізнається, що мати Тетяна та батько Віталій у безпеці. У Віталія хворі ноги – йому дуже важко пересуватися, тому більшість часу він сидить вдома, навіть коли лунає тривога. Однак під час нинішніх сильних нападів він також покинув квартиру та сховався у підвалі супермаркету. Він прийшов туди якраз вчасно. На вході до сховища вибухова хвиля збиває його з ніг, але йому вдається сховатися, каже Вікторія.
Через телефон вона вмовляє батьків теж тікати. Волонтери зможуть допомогти виїхати, і батьки зможуть жити в безпеці в Німеччині, стверджує вона. Зрештою батьки залишають свою домівку. Вони беруть з собою трохи одягу, паспорти та собачку Ніку. Цього разу потяг їде лише до Дніпра, десь 200 кілометрів. Потім Тетяні та Віталію доводиться пересідати на автобус, щоб дістатися до Львова, міста, яке стало центром біженців на заході України.
Від їхнього дому в Авдіївці залишилося небагато. У бабусі Тетяни на мобільному є відео на якому видно, як горить будинок, де вона жила з чоловіком.
“Майже всі будівлі зруйновані, включно зі школою”, – каже Вікторія. Також постраждав і будинок, який був для Вікторії з дочками домом.
Однак, сім’я сподівається, що незабаром вони зможуть повернутися, а також, що коксохімічний завод, на якому працювало багато авдіївчан, все одно буде працювати.
Ми організовуємо проживання, проводимо заходи та надаємо різноманітну допомогу біженцям з України. Багато сімей потребують нового житла. Тут ми створили платформу, де українці можуть розповісти свої історії.
Ми організовуємо проживання, проводимо заходи та надаємо різноманітну допомогу біженцям з України. Багато сімей потребують нового житла. Тут ми створили платформу, де українці можуть розповісти свої історії.
Наша асоціація для правильного отримання пожертв: ChancenGeben e.V. Ми дуже віддані відбудові в Україні. Власник рахунку
ChancenGeben e.V.
IBAN
DE68 2709 2555 5871 9830 00
BIC
GENODEF1WFV
Призначення переказу
Обличчя України
Зверніть увагу:
В Німеччині, грошові пожертви можна повертати з податків і для пожертв на суму до 300 євро податкова служба не вимагає квитанції про пожертву. Як доказ достатньо надати лише квитанцію про переказ чи виписку з банківського рахунку.
Для пожертв на суму більше 300 євро ми можемо видати квитанцію про пожертву.
Для цього надішліть нам окремий електронний лист із темою «Запит на отримання пожертви» на адресу: kontakt@chancengeben.org. Будь ласка, вкажіть своє ім’я та прізвище, адресу, дату пожертви та суму пожертви, а також скріншот переказу.
Асоціація переслідує виключно та безпосередньо благодійні цілі в розумінні розділу «Податкові пільги» податкових правил.
Henning Kramer
Am Lecheln Holze 9
38302 Wolfenbüttel
Телефон: +49 5331 703 35 95
Електронна пошта: kontakt@gesichter-der-ukraine.de
